Не дай себе продезінфікувати.
Спершу з тебе вимивають ім’я, і тільки потім садять у бус. Те, що лишилось без імені, вже нікуди не тікає.
Ніхто не має права підписувати, з чого ти зроблений.
Комісія дивиться не на тебе, а на норму, якої їй бракує. «Придатний» — це не діагноз, це квота.
Порахуй, скільки хвилин до дому, і не пробач тому, хто їх забрав.
Тебе взяли не на фронті. Тебе взяли за п’ять хвилин від дверей, де тебе чекали.
Не ставай дерев’яним, навіть коли з тебе стругають.
Бус везе повний салон слухняного дерева. Дерево не кричить, не питає і горить рівно.
Не лікуй біль, який ще пам’ятає, що ти живий.
Тіло ниє не від погоди, а від того, що з ним зробили. Заглушиш — і перестанеш чути, де межа.
Звільняйся разом, але не розчиняйся.
Одного скрутять за годину, тисячу — ніколи. Але натовп теж хоче, щоб ти був дерев’яним, тільки в інший бік.
Іди в ліс сам і перевір, чи щось лишилось.
Свобода, яка є тільки в натовпі, — це не свобода, а розклад. Справжня та, що не зникає, коли поруч нікого.
Обирай довгу дорогу від того, ким тебе призначили.
Коротка веде назад у стрій. Довга — туди, де тебе ще не описали чужими словами.
Співай чужу весну своїм голосом.
Країна, яку варто любити, — не та, що тебе забрала, а та, що встигла передати тобі пісню. Пісня лишається твоя, навіть коли її співали до тебе.
Останнє грай наживо і не переписуй.
Свобода — це не те, що тобі повернуть. Це те, що ти зіграв один раз і не дав себе перезаписати.